Я не думала, що можу так плакати…
Була в шпиталі…бачилась з хлопцями, які повернулися з полону…
А ще я шукала серед них своїх земляків…знайшла!
Мої рідні тернопільські хлопці…я вас знайшла!
Виходить Володя…питаю «це Ви з Тернопільщини?»….обережно каже «Я»….ком в горлі заважає, кажу «я теж»! Слова зайві….він обійняв так, наче знає мене з дитинства…наче ми добрі і давні друзі або родичі…!
Ніхто нічого не говорив, просто стояли….я плакала! А потім Володя без зупинки говорив… «ти ж рідна…я наче вдома вже, хоча вертатись нема куди, в мене нікого нема!»
Знайшли з ним інших тернопільчан…довго стояли, говорили, курили і раділи зустрічі!
Машина забита битком куртками, взуттям, кепками, телефони в пакеті!
Хлопці швидко обзвонили всіх, хто поряд у відділеннях, вони всі разом пережили той страх! До нас один за одним підтягуються хлопці…знайомимося, роздаємо речі, телефони, взуття…вони всі дякують так щиро, а мені хочеться кричати, що це саме меньше шо ми можемо для них…
Обіймаємо всіх, дякуємо..а сльози котяться! Хлопці посміхаються і сварять «не реви!»..обіцяю більше ні-ні!
Більшість з них худенькі…дуже….в когось майже немає зубів…в когось проблеми з пам`яттю…та всі вони посміхалися мені і казали… «ти ж завтра прийдеш?! Приходь…в любий час…коли захочеш…ми будем чекати»
Обіцяю прийти…а ще кажу «-в субботу буде олів‘є.» А мені у відповідь… «- олів‘єєєє…так по домашньому. Тільки чим же його їсти!»…Сміються((((
Ось все, що ви маєте знати про хлопців, які нарешті повернулися!
Перестаньте щось там обсуждати про їх обмін…більшість з вас не має на це права!
P.S. Я дякую всім, хто сьогодні допоміг!
Особлива подяка Эдуард Боровский за БАГАТО нового одягу і взуття. Олена Білова за те, що все кинула, приїхала і взяла на себе всю логістику!
Andrew Nanovsky ти сам все знаєш…дякую!
І всім вам друзі дякую за кошти! Ми купили 12 телефонів, 10 сім карт, сигарети!
Все…на сьогодні все!